Стояла я і слухала весну.
(Леся Українка).

Стою собі і слухаю весну.
Милуюсь ніжним співом солов’їним.
Дивлюся на шовковую траву,
Яку покрили діамантові росини.

В траві здрімався коник-стрибунець.
Ще не сюркоче, бо ще скрізь росини.
До сонця пнеться кожен корінець,
Прорісши в ніжну зелень – у стеблину.

Я так люблю весняний гожий день,
Коли довкілля розквітає знову,
Пташки купаються в мелодіях пісень
Та ще й заводять з вітерцем розмову.
Довкола – зелень, сонце і краса.
Вітрець співає пісню колискову,
Високі голубіють небеса.
Збирають бджілоньки нектар медовий.
Підбилось сонечко у височінь.
Пропали роси – випили рослини.
Я вірш пишу цей для усіх-усіх,
Але присвячую Євгенку-сину.

26.05.1997.