Знаю: літа уже не повернеш,
Цього року воно відійшло.
Ну, скажи мені вже не уперше,
Чому знову у зморшках тепло?

Чом іскринки в очах потьмяніли,
І навіщо цей сум, ця журба?
Знаю, впевнена, вірю, мій милий,
Що причиною – осінь, не я…

Хоча… Це моя думка осібна.
А що скажеш про це тепер ти?
Знаю, вірю і впевнена, й згідна –
Скоро в нас загостюють сніги…

І хоча заметіль закружляє
Нас удвох у зимовім танку,
Не пручатимусь. Тільки згадаю
Нашу спільну квітучу весну…
12.2004.