Всміхнулось рано-вранці спіле літо
І так зрадливо кинуло: «Прощай..!»
І раптом дощ почав стіною лити…
О, серпне! Не минай. О, не минай…
Холодні і колючі хмари виснуть,
Бо осінь – це така пора.
Що зробиш… Ти чекаєш бабиного літа,
А дощ холодний ллє як із відра.
Радієш теплим променям ранковим ,
Радієш айстрі – це ж така краса!
А онде діти знову йдуть до школи.
Минуло літо. Холодам пора.
20.10.2003.