Журлива осінь почувається повноправною господинею нашого краю. Позолотила ліси, гаї, а поміж тим, спочивши, плаче захмареним небом. Оповита сизими хмарами небесна височінь. Сонячні промені перебиваються сплячкою в очікуванні можливості зігріти довкілля.

Прикрасою саду, що горить яскравим полум’ям, споконвіку вважають калину. Цей кущ полюбляє вогку місцину посеред лісу, над яром у лузі. Пнеться вгору і палахкотить-зоріє червоним намистом горобина. А, втім, ще горять ліхтарики й на яблуньках. Та й садова малина вже вдруге за рік зустрічає кожного гостинцями.

Щедрі дари осені ваблять. І хоча в повітрі блукає павутиння бабиного літа, а нічні повітряні маси оповиті холодними крапельками вологи, не хочеться вірити у швидкий прихід зими. Адже ще тільки осінь… Ще сподіваємося тепла, чистої прозорості нагрітого скупими променями повітря і, здавалося б, нескінченних походів до лісу в грибні місцини. Опеньків цьогоріч уродило! Ними вже добряче поласували й лісові жителі, і відвідувачі цього оазису чистого повітря. З’являються гриби щодня – то тут, то там – тільки встигай зрізати та класти в кошик!..

Осінь щедра дарами, багата квітами, характерна погодною мінливістю. Цьогоріч – неабияк. І так хочеться чути, як бринить у розрідженому повітрі натягнута струна срібного павутиння бабиного літа… Хто зна, може, пощастить…