На вікні мого ганку вчора хтось намалював дивовижні квіти, та такі гарні, що мені важко передати словами своє захоплення. Справжнє диво!

Ось ця рисочка у квітки така витончена, правдива, а до неї приєднуються такі ж самі інші. І в цьому чарівному переплетенні, в цій талановитій роботі митця просвічується доброта, ласка, тепло… Вони проникають у душу, пробуджують у ній щирість, любов до усього прекрасного на землі. Хочеться хоч на мить забути про клопоти, про негаразди…

А морозець тим часом морозить. Порозмальовував геть усі шибки. Он на тій склав букетик із листочків папороті, а на іншій поміж листям видніються наче справжні матіоли… Яке чарівне диво!

Не помічаю, як опиняюся на вулиці. Тут хтось розсипав білі зорі. Це зима витрусила зі свого рукава трохи сніжинок. Вона вже повновладно господарює у навколишній природі. І сумлінно готується до Різдвяних свят. Ото було б добре, якби на Коляду ще більше снігу білого насипала!

…Пощипує морозець щоки. Порипує сніг під ногами. І тиша навкруги. Тільки де-не-де струшує сніжок із яблуневих гілок зголоднілий горобчик, що запримітив у годівничці свіжу поживу. Лети, горобчику, підкріпися, боронися від лютої зими, поки кіт-воркіт гріється біля бабусиної печі.

…А морозець тим часом морозить. І на вікні мого ганку цвітуть дивовижні квіти…