Бездонна височінь чистого неба у прозорому переплетенні із сонячними променями зачаровує погляд. Гай-гай, який же шлях доведеться долати теплим джерелам, щоби звеселити землю, доторкнувшись різнобарв’я на її чолі…

Ось так подумки прошкую разом із доброчинцями – усміхами сонця – до кожнісінької бадилинки, а серце радісно відкривається для любові. Світе мій! Як гарно навкруги! Як важко збагнути дивовижний процес неповторно-витонченого творіння Всевишнім цієї невимовної краси! Між прозорими хмарками заблукав вітер. Наздоганяючи одна одну, вони створюють видимість невпинної плинності часу у вічному бутті…

А під цими білими небесними корабликами виспівує колосся. Шелестить від дотику пустуна-вітру, немов відтворює мелодії життя. Половіють жита… Ваговий колос втішає селянина, котрий працю рук ще й часточку щирого серця засіяв на ниву. Скільки благальних поглядів у небесну синь звернено до Творця, скільки добрих намірів, прохань породжено в душі, щоби благословив Господь ниву на урожай…

…Жнива не за горами. Скоро загуркотять “степові кораблі” у хвилястому морі добробуту. Жито вже зігріває серце налитим зерном. Жито вже співає гучну славу рукам хліборобським, що ніжно-дбайливо виплекали кожен паросток. Скоро жнива. Вже й жайвір виспівує у чистій високості, і ластівки літають прудко-прудко – так, що й вітрові їх не наздогнати. Літо-літечко мандрує краєм. І його мелодійна симфонія відголоском поширюється навкруги, наповнює довкілля неабиякими надіями – на добро, радість, майбуття… А жита співають. І вливають у цю величну музику свої, не притаманні іншим , нотки шу-шу-шу…