Яскраво-займистий небокрай та ранкова свіжість немов би заперечують існування снігового покрову. Та й календар підтверджує: весна ж! Але насправді в нашім краю нелегко весні побороти зиму, що міцним льодом скувала водойми, білим покривалом застелила поля ще й дразниться щоденними заметілями. І кружляють сніжинки у веселому танку, втішаються… М’які й іскристі, вони нечутно падають, зупинившись на першій же перешкоді. Вилежуються в очікуванні вітру з надією, що підхопить їх і понесе далі…

І сонечко теж не дрімає. Пробившись із-поміж кудлатих хмар, посилає проміння зігріти землю, розтопити холодний льодяний панцир і всміхається усьому живому. Тож на підвіконнику весна поселилася! Зелені молоді пагони кімнатних квітів ростуть інтенсивніше, розпускаються ніжними пелюстками пуп’янки квіток. І вже не хочеться думати про те, що за вікном холодним колючим сніговієм знову заявляє про свою силу зла зима. Мріється про ніжні паростки трав, буйноцвіття саду й лугу. Радію від усвідомлення того, що не лише незабаром, а дуже скоро прийде таке довгождане мною літо…