Історія наша вже стільки описана!
Але покоління нові,
Народжені в спокої, колихані тишею,
Вагаються в правді святій.
Навіщо ж стареньким дідусям, бабусям,
Чиї молодії літа забрали ГУЛАГи
(У згадках щодня – Воркута…),
Навіщо, скажіть-но, брехати онукам?..
Життєпис цей – правда свята!
У спогадах їхніх про біль пережитий
(Не читаний і не з казок…)
Назавжди залишаться також могили
Загиблих малих діточок…
Хоч час віддаляє від днів тих тужливих,
Та рани душевні болять.
І мало в них митей приємних, щасливих…
Прожите ж не зміниш ніяк.

11.2010.