Теплим поглядом всміхнусь тобі у вічі,
Павутинку розуміння простелю.
«Що ж, нехай так буде вічно», –
Скажеш ти. Я ці слова схвалю.

Раптом скресне крига недовір’я.
Просто «люба» вимов і всміхнись.
Поспішай, б скоро надвечір’я.
Не барися, більше не барись…

30.11.2002.