Люба Осецька позує фотографам не просто неохоче – вона переважно відмовляється це робити. Навіть попри те, що жінка симпатична, з добрим поглядом, здоровим блиском в очах. Переводить увагу на вишиття. А вже там, у її картинах, можна очі загубити!
Не була в Миколаєві на Львівщині в ще одному такому помешканні. Не чула, щоб ще одне таке було. Є серед знайомих немало вишивальниць, але щоб так багато картин у пристойних рамках висіло в кімнатах, не бачила.
А, втім, Люба Осецька вважає, що на Галичині нема дівчини чи жінки, котра б не вміла вишивати. Тому свою клопітку працю не поспішає виставляти напоказ. А ті, кому пощастило довідатися про вишиті Любою Осецькою надзвичайної краси картини, захоплюються ними й самі, окрилені побаченим, вишукують час і нагоду щось вишити. А ще хтось якось обмовився в потрібному місці про побачене, тож попросилися в цю оселю-музей місцеві журналісти. Аж тоді пані Люба показала дивовижні роботи всьому місту – вони були спочатку на спільній виставці, а потім – на двох персональних у міському Палаці культури, де викликали фурор.
Відтоді не лише багато води спливло, а й немало сюжетів завдяки майстерності Люби Осецької вляглося нитками на полотно. Та стільки, що пані Люба говорить відкрито: «Треба ще однієї стіни, картини нікуди повішати…»
Три роки тому в її творчому доробку налічувалося 464 картини. З них немало подарувала. Вишиває не на замовлення, а те, що хоче, що подобається.
– Маю постійне бажання вишивати ще з юності, тільки-но закінчила школу, – каже Люба Осецька. – І тому в мене вільного часу – обмаль. Не сиджу під під’їздом на лавці. Мені цікавіше вишивати. Не розумію, чому люди одну картину вишивають три, п’ять, навіть вісім років. Я починаю і хочу завершити якнайшвидше. Мені хочеться вишити візерунок, квітку чи травинку якнайскоріше, тому хрестик за хрестиком йде до мети і не можу відкласти роботу, вона мене захоплює…
Розпочинала вишивати моряка за купленою мамою фарбованою схеміою. Потім були геометричні візерунки на серветках, доріжках, рушниках. Були на виставці в першій школі і картини з набивною фарбою. А в 2000 році почала захоплюватися вишиванням картин. Адже з’явилися схеми.
– Побачила схему картини в журналі «Жінка», вишила її. А далі задалася питанням «А що ж із нею робити?» Адже на подушку не підійшла, на інше – теж… – згадує пані Люба. – Вирішили з чоловіком, що поїдемо на «Вернісаж» до Львова, а там щось придумаємо. І купили рамку. Тоді й переконалася, що без рамки, паспарту картина вигляду не має. Потім чоловік купував у Польщі журнали для вишивальниць. Сама підбирала номери ниток і компонувала картину. Пейзажі вишивати легко. А ось обличчя! Бувало, вишивала й порола, вишивала й порола. У 2010 році чоловік доручив дітям подбати про подарунок мені на свято Миколая – ноутбук… Тепер набагато легше, бо в Інтернеті можна купити схему з номерами ниток. Так, це дорого. Тепер купую авторські схеми, замовляю в дизайнерів або користуюся тими, що є у вільному доступі, якщо мене зацікавлять.
Майстриня пригадує, як вишивала картину «Запорожці пишуть листа турецькому султану». Тоді саме я відвідувала цю гостинну квартиру-галерею вперше й саме тоді пані Люба вишивала запорожців. На полотні були лише окремі сектори чорними нитками й навівали песимізм,мовляв, тут кінця-краю не видно. А пані Люба зуміла швиденько впоратися, згодом показала готову картину, але ще без рамки. Потім виставила в Інтернеті фото обрамленої. А тепер вже її не має.
– За чотири місяці вишила «Запорожці…», тоді в мене був ненормований день вишивання…- посміхається пані Люба.
Зрештою, не одні «Запорожці…» втішають інших власників. Велику вишиту карту «Квітуча Україна» і вишитий текст «Заповіту» Т.Шевченка подарувала дитсадочку в Миколаєві, який відвідувала її внучка. У миколаївських музеях, лікарні, поліклініці, адмінспоруді Тростянецької територіальної громади – вишиті Любою Осецькою тексти молитов, портрети Тараса Шевченка, Лесі Українки, Івана Франка, карта України, картина «Небесна Сотня», три образи – в миколаївському храмі святого Архистратига Михаїла… А скільки подарунків, та й покупок – у приватних помешканнях!
«Мальви», «Парасольки», «Дощ осінній» – це одні з вишивок, які Люба Осецька майстерно відтворила восени. Найбільшої втіхи зазнала від роботи над образом Пречистої Діви Марії «Богородиця, котра розв’язує вузли».
Найчастіше вишиває вранішньої пори, коли народжений день щедро обдаровує нас сонячним світлом, лагідним теплом. Саме тоді улюблене заняття додає ентузіазму та гармонійності в чисті творчі помисли й рухи. Картини – різних розмірів, створені різними техніками вишивання на сучасному полотні, найчастіше це – Аїда.
Ось гляньте уважно на світлини. Зачерпніть із них наснаги, оптимізму, віри й надій. Адже на цих вишитих картинах майстрині – саме правдиве відтворення багатющих Божих дарів, на які не завжди зважаємо, котрих нерідко в поспіху здійснення життєвих планів не помічаємо. А там – невидима глибина багатств!
…Поки журналістські дороги водять мене різними населеними пунктами до таких же цікавих людей і на відзначення різноманітних подій суспільного значення, пані Люба доповнила скарбницю вишивок і має картин на духовну тематику, з рослинним і тваринним світом, з текстами вже 580!
І з легкою ноткою тривоги каже, що на картини потрібна ще одна стіна, бо ними вже все помешкання прикрашене! Тож цю квартиру вже тепер можна сміливо вважати мистецькою галереєю Люби Осецької! А скільки картин буде ще! І куди їх прихистити? (А, може, хтось має місце для цієї краси ручної роботи і вже давно її шукає? То пишіть про це в коментарях).
У майбутньому пасувало б знайти в місті окрему споруду або хоча б виставкову залу для постійної експозиції. Бо Люба Осецька береже мистецтво прабабусь, пропагує надбання українського роду з глибоким корінням, продовжуючи вишивати. Не на замовлення, а просто для душі. І ніколи не задумується, чи подарує цю картину, чи продасть, чи повісить у квартирі. Тільки ось місця в помешканні немає, а картин більшає і в них – утвердження прадавнього мистецтва народу України.
