Топ-100

Зимонька-зима

Біла тиша навкруги. Тільки де-не-де пробігає легенький вітерець. Нечутно струшує з білого калинового віття сніжинки, а від того червоні грона, залишені щедрим серцем для птахів, стають яскравішими, аж палають. Зголоднілі пташечки зручно вмощуються на кущі і дзьобають ці жаринки. А неподалік одягає весільну фату горобина. Білосніжжям, чистотою вабить кожне деревце, кожен кущик. Земля, покрита ніжною візерунчастою ковдрою, відпочиває.

У цій тиші дзвінко лунає людський гомін. Звідтіля, де небокрай зливається із неозорим ланом у єдине суцільне безмежжя, чути виразний дівочий сміх, помережаний парубочими жартами. До цих життєствердних веселощів приєднується ледь чутний подих вітру, далекий собачий гавкіт, голос криничного цямриння.

А з далекої хати аж на краю села, над котрою химерно клубочить із комина дим, долинають колядки. Там молодь проводить репетицію вертепів. Навчена життєвими катаклізмами, молода плеяда не цурається економії коштів (бо дрова таки дешевше, ніж газ, обходяться). Радше, навпаки – вишукує можливість назбирати грошей і вкласти у суспільну справу – скажімо, на придбання костюмів для колядників. А й справді – саме час про це подбати, бо вже Різдво скоро. Якихось декілька тижнів – і вже від хати до хати крокуватиме Коляда. Так-так, зимові свята стартували. Прийняли вітання Андрії, Миколи, Анни, а тепер до нас поспішають новорічні дні. Наступні принесуть новину про народження Ісуса. Саме про цю подію – колядки. І саме Різдво вселяє надії на оновлення в житті, на нові радощі й достаток… Тож дай, Боже, Коляди дочекатися…

Поділитися:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *