Кожному мила своя сторона…

Літо. Легенький вітерець ніжно пестить молоде листя, тендітні пелюстки, гілля. А в травах заплутується, немов дівочу косу розчісує. Сонячно, лагідно, барвисто ступає найгарячіша пора моїм краєм. Літо люблять усі: і дорослі, й діти, особливо ж – школярики, котрі щороку з нетерпінням чекають на веселі канікули. І лунають дитячі голоси, наповнюючи довкілля дзвінкістю надій, сподівань, радощів.

Літо – пора буйноцвіття, краси, пора веселощів, нелегкої праці на землі і водночас – відпочинку. Це час, коли серце людське наповнюється завзяттям, ентузіазмом і невичерпною добротою, запозиченою від розкішної природи. І нехай собі гутарять різномасті матеріалісти – про гроші, хмарочос чи про віллу поблизу моря, навіть ні про що – десь у найглибшій схованці серця однаково горить-палає любов до мальовничого берега цього моря чи неповторності його хвиль. А в нашій місцевості, крім безлічі водойм, манять ще й розквітлі луги, густолисті ліси, напоєні хвойними пахощами гори…

Та чи прислухаємося до принадного шепоту рідної місцини? Чи завжди цінуємо те, що маємо?..

Поділитися:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.