Топ-100

Краю мій рідний…

Грайливе сонячне проміння, перестрибуючи з квітки на квітку, то зупиняється на мить у невеличкому озерці, щоб напитися прозорої водиці, то мандрує далі, залишаючи відчуття тепла. Малий Андрійко, досхочу насолодившись красою довкілля, враз розквітлого від ласкавих дотиків сонечка, замислюється.

-Мамо, – запитує за якусь мить. – А навіщо сонечкові йти від нас? Нехай би в малиновому садочку поселилося…

…У хлопчачих очах загоряються іскорки надії…

-Мамо, скажіть, а яке воно, сонечко? Цікаво, чи воно таке ж тепленьке, як і його промінчики… Мамо, а промінчики – це сонечкові діти? – невгамовно допитується мале, уявляючи собі ще й палац, у якому живе сонце з родиною.

…А воно тим часом мандрує краєм. І в Андрійкові очі заглянуло, і маму приголубило, ще й про яскраві тюльпани не забуло. Щедро ділиться із землею ласкою, ніжністю, добром. Безкорисливо віддає усьому живому проблиски любові. І звеселяє, розбентежує душу. Дивує своєю постійністю, талантом випромінювати благодатний вогонь душевної гармонії.

Роззирнувшись, Андрійко милується красою уголос:

-Які гарні пелюстки квітів, і травичка така м’ягенька-м’ягенька! Ще й бджілки в їхньому зеленому світі метушаться, і жучки про щось перемовляються. Гарно, як гарно навкруги!

…У небесній блакиті, немов у морі безкрайньому, пірнають у повітряний простір пташки. Заливаються веснянками, прославляючи день, радіють життю і поверненню з вирію до рідного краю…

…Он і лелеки гніздо лагодять. Бачите? Усе в житті підпорядковується певним правилам, законам. Пташине буття – теж неабияке випробування і часом, і чинниками непередбачуваними. Але не розчаровуються, не лякаються злих вітрів перемін, що супроводжують їх у перельотах. Таки линуть до рідної землі, до єдиної батьківщини. Летять із далеких світів і не хочуть зраджувати рідного краю.

…А сонячні потоки, випробовуючи свої ще молоді сили, кличуть весну, адже час, бо прилетіли лелеки. Бо усім селом зустрічали їх люди, привітно запрошуючи обживати гнізда. А дід Петро онде, біля своєї оселі, прилаштував на височезному ясені старе колесо і вичікує, тишком зазираючи у вікно, коли ж і до нього навідаються птахи.

Кажуть, що садибу, де господарюють лелеки, обминає біда, бо вони приносять злагоду й добро в родину…

Поділитися:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *