Важкі свинцеві хмари, оповивши то східний, то західний небокраї, а ще – пронизливі вітри та холодна мжичка, що переходить у мокрий сніг, вперто заявляють про те, що місяць листопад – таки пізній осінній місяць…

Сонячне тепло вже скупе і вносить корективи в людське життя. Попри це, вселяє у серця радість, впевненість, надії на прийдешнє. Та й згадки про довкілля, яке ще днями чарувало зір своєю неповторною витонченістю, свіжістю, оригінальністю та красою, додають оптимізму.

Але реальність сувора, тож холоди перетворюють зелень на багрянець, жовтизну. І кожен листочок, сумуючи за теплим літом, додивляючись гарну казочку про добро, ще й не усвідомлює, що зовсім скоро доведеться заснути…

В усьому цьому осінньому видовищі помітна велич людини – створіння, котрому, всупереч вимогам часу, посильно подбати про затишок і тепло навіть тоді, коли сліпучо-осяйна снігова білизна стверджує, що в краї володарює зима…І навіть листопадовий танок для людини – не завжди привід для смутку… Бо й справді, чого журитися?.. Адже скоро знову настане тепла весна-красна! Адже скільки тієї зими!