Топ-100

Надіймося, чекаймо…

Мороз малює візерунки. То на шибці, то на деревах, навіть попідніж розкидані витвори його талановитих рук. Ще й щоки пощипує. І такі рум’яні вони, як пелюстки маку, розквітлого серед пшениць. Саме в люті морози мені пригадується гаряче, спекотне літо, час цвітіння і достигання в природі. Коли мороз лютує якнайдужче, приємні літні згадки додають тепла, душевного спокою, сил, енергії. Вони немов ще раз допомагають мені краще зрозуміти мудрий вислів: ”Завжди так не буде”.

Справді, у природі, в житті все змінюється. І невпинним видається плин часу, бо він таким і є – як вода в тихій річечці. Тече вода – минає час, не зупиняється і не повертає назад. Ось і зима стала м’якшою, і мороз так не тисне. А час минає… І, віриться, дочекаємося розквітлого маку серед буйних пшениць…

Поділитися:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *