Топ-100

На прощання…

Розгулялась віхола… Реве, гуде злий вітрище, сипле жмені холоду, жбурляє їх урізнобіч, як незагнуздану лють. Аякже, має чого сердитися, адже час володарювання вичерпується – весняний місяць березень ось-ось випромінюватиме тепло.

Сонечко із кожним днем почувається сильнішим, впевненішим. Його проміння звеселяє кожну змерзлу грудочку землі, а там, де ці грудочки вкриті сніжинками, яскраве світло створює мерехтливі зайчики. І від цього нечутного леготу усе оживає… А лютий, знай, лютує… Хоча й старається цей зимовий слуга виконати волю своєї володарки Зими, не завжди йому вдається перелякати холодом усю живність, принишклу рослинність, засумовану клопотами людину.

А онде наперекір негоді пробилися з-під землі зеленню своїх паростків перші проліски. Провісникам весни несолодко довелося, адже у відповідь на їхню появу колюча зима витрусила зі своїх сховищ рештки снігу. Розперезався і вітрище – мчить лугами і полями, зупиняється, зустрівши на шляху перепону. Але тільки на мить а потім, навтішавшись досхочу волею, втомлено складає крила…

Полегшено зітхають зголоднілі пташки – їм, навпаки, нарешті усміхнулася нагода розправити у леті змерзлі крильця. Бо хіба буває пташина воля без польоту?

…Навесні сумні думки розвіюються враз. Це сонячний дотик звеселяє серце, вселяє надії на потепління в природі. Уявляю сад, розквітлий білопінням вишень, яблунь, груш, а ще – зелену отаву шовкових трав і, безумовно, багато квітів. Відчуваю рясне сонячне тепло, що лине із чистого голубого неба. А в повітрі відчуваю п’янкі пахощі дивотворних квіток. Та реалії змушують зупинити потік радісних мрій – рожевих, як світанок. Бо навкруги у неозорій білоосяйній чистоті виграє переливами пухнастий сніг. Значить, таки зима. Ще лютий…

Поділитися:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *