Минуло літо. Вже розбавляє фарби чарівниця осінь. То тут, то там розсипає багрянці. У небесній блакиті журливо кружляє журавлиний ключ. Повітря бринить, як натягнута струна. По скошеній отаві сумно походжають довгоногі лелеки, мовби журяться, що час відлітати у вирій.
Ще чути сюрчання коника-стрибунця. Ще іноді з’являється різнокольоровий барвистий метелик, що заблукав у лузі. Сумно і в лісі. Раз-по-раз одиноко кружляє в повітрі пожовклий березовий лист. Він танцює у своєму житті востаннє. Незабаром стане теплою ковдрою шурхотіти під ногами. Осика теж осипає свій красивий літній одяг. Він повільно падає, кривавлячись, і затихає…
А над лугом густо клубочать сиві тумани. Пронизливий вітер хитає зажуреного клена, що теж готується до зими, – прийшла невтомна володарка-осінь. І вже розсипала всюди багрянці…