Топ-100

Селянська симфонія

Непомітно згасає день. Тихо котиться сонечко за небокрай, обціловуючи своїм теплим промінням кожнісіньку травинку. Блідо-рожевою стрічкою ясніє західний край неба, і на тлі цього згасаючого багаття у дрімотній тиші засинає натомлена за день комашня, згорнувшись і вмовкаючи. Тільки у високому піднебессі, що не поспішає вітати гостю-нічку із її високими зорями і серпанком господаря-місяця, ще вправляються у леті молоді ластівки, віщуючи гарну погоду на наступний день. Легенька прохолода, переплетена зі ще несміливою вогкістю серпневого туману, теж обіцяє на завтра спеку. Усе вмовкає…

Тільки на жнивному лані весело і розмірено рокочуть комбайни. Поки шелест збіжжя не приглушила роса, хлібороби працюють. І в тому життєствердному гулі, що із голосів людей і звуків двигунів комбайнів, машин, тракторів злився воєдино, вчуваються надії – на хліб, на день прийдешній, на майбуття. Адже недаремно в народі кажуть, що хліб – усьому голова.

Тож роздмухуючи вже впертий наступ нічної темноти, пливуть золотистим розділлям, неначе кораблі в синім морі, – величаво і плавно, навіть гордо – старенькі “Ниви” і “Колоси”. І в тому нестримному прагненні селян дарувати людям хліб господарі жнивних зернових просторів вбачають своє щастя, високе призначення кожного мешканця Землі – творити добро…

…А день продовжує засинати, і з запорошеного чола комбайнер непомітно змахує краплини поту. Двигун „степового корабля” ще не вмовкає…

Поділитися:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *