Червонобокими яблуками, духмяними грушками, соняшниковими кошиками стукає до нас осінь. Проситься у сад, на город, на лан… То тут, то там спалахує яскраво, немов підкреслює свою велич і багатство. І чарівницею, і золотокосою володаркою, і щедрою господинею називають її люди, а вона, знай, із року в рік, не втомлюючись, підтверджує це дарами матінки-землі.

Осінні ночі холодні. Оповита густою пеленою сизого туману, втомлена за літо земля відпочиває. А ранок віщує нові заняття, пригоди, події. І ось, роздмухуючи вологу занавіску, поспішають за село картоплекопачі, зустрічаються із валкою косарів, котрі вже впоралися з отавою, вітаються християнським традиційним: «Слава Ісусу Христу!»

Невтомне сонячне проміння непомітно розріджує туман, впиваючись ранковою свіжістю. Це спонукує селян пришвидшити темпи збирання із полів дарів щедрої матінки-землі.На невеликих наділах то тут, то там линуть різні оповідки – це ранні господарі вже копають картоплю.

-Дай Вам, Боже, щастя! – щире побажання Господнього благословення на працю – це найперше селянське вітання у полі.

…Дай, Боже…