Ліниво пробуджується листопадовий день. У досвітковій тиші прохолодно озивається криничне цямриння. А тим часом, поки в кімнатах у кутках ховаються нічні сутінки, сільські господарі вже турботливо метушаться по господарству.

«Ранок – панок», – шанобливо кажуть у народі. Тому прокидаються люди зі сну, випереджуючи день. То тут, то там чути голоси. Бадьоро озивається півень уже втретє і, розбудивши усю живність, гордо прямує надвір попереду свого пташиного сімейства. Пильний собака ще дрімає, як кажуть, на одне око. Але його уважність на чатах. Радо вітається із господарями і чекає на сніданок. А навкілля переповнене багатоголосим хором.

Ось і сонечко, немов зашарівшись, несміливо пробуджується, соромлячись, що …проспало. Лагідністю і теплом компенсує провину перед ранніми господарями. І все навкруги від його дотику оживає.

-Доброго ранку вам, люди! – цьвірінькають зголоднілі горобчики.

-Добробуту й щастя вам! – гомонить хиткими стеблами смарагдове поле озимини.

-Дай, Боже, щастя-здоров’я! – вітаються люди.

-Щоб тебе хліб обсів! – батько вдає, що не впізнав сина.

А серце радіє. Дай, Боже, завжди мати і хліб, і до хліба…