Відпалали в серці літні ватри,
Віджовтіли листопадом думи.
Кличе зимонька в свої палати
І плете вінок холодний з туги.

Турботливо ковдрою вкриває
Все довкілля. Та мороз жартує.
І хурделиця в думках блукає.
В ній раз по раз сонечко літує.

В ній крадеться погляд зорянистий,
Що втомивсь «до запитань» ясніти.
О, який той промінь чистий-чистий!
Я попрошу його всім світити.

25.11.2002.