Переливається дзвіночками, сріблястим джерельцем лине сміх дзвінкий Катрусин. Чи сонечко так її тішить, чи чорнобривці під вікнами жовтогарячі, а, може, учорашня веселка на небі всипала їй радості повні пригорщі… Безтурботним метеликом бігає по м’якій шовковій отаві, ще й бабусю кличе у садочок.
– Що ж там, Катрусенько? Може, грушку їстимеш? – турботлива бабуся Галина поспішає за маленькою „дзигою”, і хоч вік до осені йде, ще моторною видається жінка.
– А я квітку знайшла! Із бджілкою! А звідки вони взялися тут? Ага, та це ж ми з тобою навесні і квіток, і бджілок насіяли! – хитро зазирає невгамовниця в бабусині очі. Мала розумниця, отримавши у відповідь повно сміху, і собі радіє.
– Бабусю, онде вона вже – наша бджілка. Чуєш, як співає? – продовжує жартувати малеча.
А з густої калини озивається не трудівниця-комашка, а голосний соловейко. Його дзвінка мелодія лине аж у високе синє небо, звідки чистим сонцепадом осяває зелену красу небесна височінь. Тремтить, як натягнута струна, чисте, аж прозоре повітря. Манить до себе, зачаровує хитка ніжна зелень, і усе це смарагдове різнобарв’я, густо всипане плодами, підспівує вітрові.
Підтанцьовує його легкому подихові і дівчинка Катруся. Аякже, чому б не порадіти? Адже навкруги – так радісно, легко. Мабуть, учора веселка для усіх залишила різнокольорових утіх. А, може, просто бабуся Галя поруч – найкраща бабуся в усьому світі!
Дівча тільки на мить зупиняє погляд на бабусиному обличчі – що ж це шепочуть її вуста? Мабуть, бабуся разом із бджілкою дівчинці підспівують?
– Господи, вбережи моїх дітей на чужині, – молиться бабуся. – Нехай зароблять собі копійчину та швидше повертаються додому, до Катрусі. Вона ж росте без них…
– Бабуню, про що ж ви співаєте? – крутиться довкола неї малеча. У жінки холоне все в грудях: не хочеться, аби дитина відчувала неспокій та тугу.
– Співаю до бджілки. Яка ж вона трудівниця!
– Так, так! – щебече Катруся й дзигою летить туди, де квітнуть мальви. – Це ж тільки у нас у садочку живуть такі бджілки-трудівниці, правда, бабусенько?