Додому перебігла через поле…
Матуся вишиванки розгляда.
Квітки на полотні сплелися з болем:
Червоне – то любов, а чорне – то журба…

Зимові дні короткі, ніби спалах.
Така й життєва радість нетривка.
…Горить у серденьку моїм заграва,
Бо я до мами рідної прийшла.

І взимку вдома виплекані квіти
Руками мами. І тепла, й добра
Вона зуміла кожному вділити.
Душі промінням всіх нас зігріва.

Тепер уіс ми квітнемо у дітях –
В її онуках. Мамо, й ваш це цвіт…
Ми виростили свій садок у квітах
І ними вас потішимо. Прийдіть…

1998.