Каже мати до свого хлоп’яти:
«Подивися, сину, он летять
В вирій разом з мамою і татом
Трійко молоденьких пташенят.

Ця дорога до тепла неблизька,
Ніжки й крильця втомлені болять.
І не знати, чи усім сімейством
Пташечки повернуться назад,

Чи здолають путь свою неблизьку,
Чи, не дай, Бог, згинуть у світах… »
Схлипнув син, бо серце йому тиснув
Жаль до молоденьких пташенят.

«Не летіть, пташки, зі свого дому,
Не лишайте рідного гнізда.
У хліві вам постелю солому –
Не страшною видасться зима.

Принесу вам зеренця, і хлібця,
І води з криниці-джерела.
А за те попрошу гарну пісню
Зі словами, що прийде весна».

Покружляли в небі пташенята,
Сумно крикнули: «Курли!» згори.
Відлетіли бідні журавлята.
Синові сказали: «Не журись.
Така доля у птахів крилатих –
Відлітати в сонячні світи,
Бо немає теплої в нас хати…
Навесні повернемося ми».

…Журавлі полинули у небо,
Зборознили синю-синю вись
І востаннє крикнули, що треба
Їм летіти в ирій – до весни.

1997.