Понурий світ в вагонному вікні:
Опале листя під холодним снігом.
А я у цім вагоні теплім їду –
У Львів ще й досі хочеться мені.

Встромили лезо в моє серце мрії
Про чар студентських неповторних днів.
У руки знову я беру папір
І пишу про душевні заметілі.

Уже зима надворі снігом дме,
І міцно сплять дерева чорні й голі.
Мені б подумать про своє здоров’я,
А я про те, що час невпинно йде.

Мені б хоч хвильку часу повернути,
Хоч мить одну б спинити й осягнуть
Нехитрий спосіб поступити в інститут.
Але мені не час ще до «науки»…
18.12.1996.