У срібні роси стають ноги босі…
Примхливо осінь ронить жовтий лист.
Лягає ніжна зелень у покоси –
Отаву й нині косять, як колись.

Гуляє вітер злий, несучи холоднечу,
Гойдає жовту осінь на крилі.
Оці вітри колючі кожен вечір
Журливу казку кажуть і мені.

У срібні роси стають ноги босі…
Не вабить зору непорушний ліс.
О, скільки жалю знов приносить осінь,
Бо не про мене слово «журналіст»,

Бо поступитись іншим мені треба –
Для інших стеляться у вуз шляхи.
О, Боже праведний! Благослови із Неба,
Щоби, нарешті, чесно ми жили…

1996.