“Це ти, мамо, в усьому винна! Це ти своїх дітей розкидала по світу квартирантами!” – попри плач на весь голос, не стримувалася молода жінка, огризаючись від докорів на чужій господарці, куди найнялася поратися біля немічної одинокої селянки. А її мати ошелешено озиралася навкруги, боячись, щоби цього плачу не почули сусіди чи випадкові перехожі, і всіляко заспокоювала непокірну доньку.
І чого це воно, дурне, лементує! Старій залишилося бути на цьому світі вже недовго. Невже її донька не допетрає, що так вони успадкують майно. І хата їм зостанеться, і житимуть вони тут із донькою, як королі, – роїлися думки „тертої” квартирантки.
Вони доглядали стару одиноку Орисю, виказували на людях свою лагідність і добре серце. А в хаті, бувало, донька зірветься та й бовкне, що вже не хоче чужої хати…
Якось у неділю до баби Орисі приїхала її сестра. Також старенька, але ще прудко бігає і всі новини знає. Про усіляких аферистів також наслухалася доволі… Побачивши цей несподіваний шарварок у помешканні самотньої сестри, затіяний квартирантами, мало не зомліла.
– Горенько! Та ж вони чужі, Орисю, і можуть тебе зі світу звести! Хочуть твоєї хати, та чи терпітимуть твою неміч до кінця днів твоїх, Орисю? – напучувала сестру.
Бабуся не на жарт перелякалася. До того ж недавно по телевізору говорили, буцім у великих містах таким способом користуються аферисти, що тільки-но утрясається справа із складанням заповіту, доглядальники придумують спосіб позбутися зайвого тягаря…
– Слухай, Орисю, а чому б мені до тебе не переїхати?.. Я ж тепер також самотня, а на чоловікову могилу їздитиму звідси… Доглянула б тебе, а свою квартиру закрию на якийсь час… Ми б удвох собі жили в рідній батьківській хаті та й згадували б про пережите… – знайшла вихід із ситуації.
На тому й зійшлися. Дві старенькі сестри дають собі раду, як можуть…