Ювілей відзначення Всесвітнього Дня письменника в Україні 3 березня співпав із певним смутком. Бо вперше за п’ятнадцять років у ці березневі дні не чути гомону літераторів та їхніх читачів у населених пунктах Миколаївської, Тростянецької, Розвадівської, Новороздільської територіальних громад на Львівщині. Письменники з усієї України, як і раніше, і цього року могли б прибути на вихідні в міський Палац культури Миколаєва, школи, бібліотеки, відкриті майданчики. Але звертаються до своїх читачів лише через онлайн-платформи.

Очна п’ятнадцята Книжкова толока може відбутися, але точно відомо, що не в березні і навіть не навесні. Але вона буде. Бо і читачам, і авторам книжок, і видавцям потрібне побачення для спілкування. Бо… Бо буде, і все.

Прикро, та карантинні умови призвели до обмеження кількості учасників будь-яких заходів. А Книжкова толока щороку першої неділі березня вирувала багатолюдними сплесками любові, емоцій, обіймів. Найголовнішим гостем завжди було Слово – Слово, вписане в книжку, сказане в мікрофон, покладене на музику і співане з головної сцени, хоча переважно Книжкова толока відбувалася під час Великого посту. Велич Слова звучала як із уст письменників і поетів, так і з уст читачів. Усіх присутніх на Книжковій толоці об’єднала невимовна любов до читання і творчості. Бо Слово – це глибина. І це Слово, як і раніше, ще приїде з усіх частин України, щоб згуртувати довкола Себе Народ.

Тож чекаємо покращення епідемситуації, а для цього бережімо здоров’я. І все у нас буде. Адже кожну «Книжкову толоку» розпочинали молитвою і благословенням священників. Адже там, у небесних висотах Отця, перебуває ініціаторка й одна з організаторів чотирнадцяти земних «Книжкових толок» Люба Хомчак. А ми, на землі сущі, продовжимо її справу…