Досвідчені квітникарки кажуть, що іриси – квіти, не надто вимогливі до ґрунту, поливу, але потребують освітлення ( і листки, і кореневі шийки, і навіть частина лопатки). Іриси добре ростуть у сонячних місцях і в напівтіні, але рясне цвітіння гарантоване лише на сонці. Якщо на зиму засипаєте коріння ґрунтом, то чекати на квітки – справа марна.
Не частіше, ніж через 5 років, іриси в липні-серпні пересаджують на інше місце. Їх розміщують на відстані 40 сантиметрів один від одного на розпушену гірку ґрунту так, щоб у землі були лише корінці і частина лопатки. Коріння повертають на південь, щоб воно більше прогрівалося, освічувалося сонцем. Якщо іриси присипані землею, то цвісти не захочуть. Не викопуйте їх, а лише обережно звільніть від цього покриття хоча б на 1 сантиметр. Якщо ґрунт пухкий, то квіти самі вивищать свій корінь.
Їм більше подобається водопроникний ґрунт, в якому вода не застоюється, щоб не гнило коріння.
Частого поливу не потребують, лише в засуху (вечірньої пори, щоб вода не потрапляла на квітки). Але після пересаджування чи садіння і під час закладання бутонів необхідно помірно поливати їх зо два-три тижні. Чому помірно? Бо надлишок вологи може спричинити гнилизну коренів, в’янення листя і бутонів, рослина може загинути.
Якщо помітили зміни рослини, то викопайте її, очистьте від гнилизни, потримайте в розчині марганцево-кислого калію, обсушіть, пересадіть в інше сонячне місце. А ґрунт пролийте фітоспорином чи іншим протигрибковим препаратом.
Підживлюють іриси та обробляють інсектицидами (проти ірисової мухи, наприклад) чотири рази: вперше – коли з’явиться листя, підживляють і рослину, і ґрунт, потім – ще двічі до початку цвітіння і один раз після цвітіння – рослину, а ґрунт – після його розпушування наприкінці літа.
Є обов’язкові ознаки для підживлення:
- бутони опадають;
- рослина не цвіте;
- погано росте надземна частина рослини;
- погано розвивається корінь;
- листя скручується, його краї засихають.
Спочатку вносять по 15-10 г аміачної селітри і сульфату калію на 1 квадратний метр землі, а через два тижні – стільки ж аміачної селітри і 25-30 г на 1 кв.м. суперфосфату. Від органічних добрив (гною) іриси можуть загинути.
Для пишного цвітіння іриси за два тижні до розпускання бутонів підживлюють попелом (2 столові ложки під кожну рослину), листовим перегноєм (внесіть тонким шаром біля коренів і розпушіть землю). Зважте на те, що сибірські іриси добре ростуть у кислому грунті, а ось бородаті у такому хворіють і не цвітуть.
Якщо кущі загусті або ж корені вимокли чи померзли, то рослинам важко боротися з фузаріозом, сухою гниллю, плямистістю листя, іржею. Допоможуть фунгіциди – обприскайте квіти для профілактики хвороб.
Шкідник, як-ось: совка (ірисова муха) – об’їдає квітконоси, корені, тому ірис не цвіте, навіть загниває. На листі можуть замешкати трипси, воно сохне. Не цвітуть іриси також через інших шкідників: медведок, личинок хрущів, слимаків. Застосовуйте інсектициди Антихрущ, Актара.
Можна скористатися і природними засобами. Через п’ять днів обприскуйте квіти одним них:
- із полину: 1 кілограм на 3 літри води;
- із чистотілу: 250 грамів листя подрібніть, залийте 1 л води, настоюйте добу.
