Колись у Розвадові його сприймали Іваном, котрий на склі малює і з глини забавки ліпить. І лише на схилі його літ художнику Івану Сколоздрі офіційно присвоєно звання Заслуженого майстра народної творчості України.
До його скромної садиби в селі Розвадів біля Миколаєва на Львівщині спочатку нерідко навідувалися лише його сусіди, знайомі, друзі. Згодом друзі запросили туди журналістів. Працівники редакцій місцевих та регіональних видань, телерадіоредакцій очі губили в тому, на перший погляд, примітивному малярстві. А потім, коли пішов розголос, то й професіонали зацікавилися художніми творами розвадівчанина.
На картинах Сколоздри барви аж виграють, ваблячи зір складними, найчастіше – казковими, сюжетами. На них – описана художником історія рідної України, життєві віхи народу з його побутом, звичаями і традиціями, що виплескує настроєвою грою світла й кольорів. А ще художник обов’язково запрошував гостей у садочок біля хати, а особливо залюблених у його творчість – у стару стодолу, де мило посміхалися чи неприховано сумували його глиняні фігурки.
У тій казковій атмосфері не могло не зародитися творче натхнення. Після таких оглядин слова самі спливалися в рядки, і добре, що не розгубилися, бо встигла записати:
Розмаїттям краси і людської душі Я б назвала Сколоздри картини. Одні кажуть: «Талант!», ну, а інші: «Ні! Ні! Забаганка малої дитини!» А талант – це не жарт І не будь-яка річ, Що за гроші купуєш і маєш. Це – Всевишнього дар, Що в скарбниці сторіч Серця щедрістю ясно палає, Гоготить, як вогонь, віддає все тепло, І Вкраїна на склі оживає, мавка з міфів, Козак – як насправді було, Мальовниче безмежжя безкрає. І душа розцвіта ще й бентежить мою, Ніби полум’я, гріє-зоріє… Він припрошує всіх: «Почерпніть-но вогню, І натхнення, і віри, й надії…»
А яким весельчаком він був! Спочатку всерйоз побідкався, що непросто ведеться, бо не мав ні дружини, ні діток, тож нікому опікуватися тими скарбами його серця, нікому й залишити їх; і на початку розмови видавалося, що нудним буде те спілкування. Але коли розповідав про картини, враз переносився думками в історію своєї України, у змальоване ним життя свого народу й у тих думках висловлював такий оптимізм, таку тверду віру в побудову справжньої незалежної держави!
Ніяк не віриться, що ця доріжка з головної розвадівської вулиці попри залізницю веде до хати без Івана Сколоздри. Так і не дочекавшись свого музею, 27 серпня 2008 року він відійшов у засвіти…
Тоді народилася ця посмертна присвята Іванові Сколоздрі:
Його нема – лише картини-барви, Лише фігурки-діти у журбі. Осиротіли і не пахнуть фарби, Поволі сохнуть пензлики малі… Нема Його. Відлинув, як Маестро. У Музи – розпач, небувала в’ялість. А в Небі ангели своїм оркестром Зустріли душу праведну. І марність Ваги земної раптом обізвалась, Немов розраджує: «Прости, забудь… Навіщо цей тягар, людська ця слава, Ти ж до Всевишнього долаєш путь… Ти все віддав коханій Україні – Народ талант твій залишив собі…» …І молиться мистецька Батьківщина За райський сад, за упокій душі…
І ось недільного дня з цієї нагоди в народний літературно-мистецький музей імені Уляни Кравченко і Миколи Устияновича в Миколаєві на поклик завідувачки Марії Ганич зійшлися і з’їхалися ті, хто не лише має тяму в мистецтві, а й пересічні шанувальники його творчості та журналісти. Вдало розкладені на мольбертах, розвішані на стінах, картини Івана Сколоздри по-новому надихають. А оті його фігурки з глини – це неначе новий штрих історії українського мистецтва, що об’єднує не лише часові й вікові віхи, а й історію, літературу, музику, культуру загалом і вивищує в них кожну талановиту людину, надає нового шарму казці чи іншому переказу української народної творчості. Власне, складається враження, що мистець сам перетворив своє життя на добру казку…
Про це говорили Марія Чумарна, Олександр Мірошніков, Роман Сколоздра, Олена Говикович, Петро Кобрин, Ганна Драголюк, Марія Ганич, інші поціновувачі творчості цього самобутнього мистця. Чи вдасться продовжити казку Івана Сколоздри, залежить від сучасників. Бо його багатюща творчість мала б зберігатися в окремому музеї, про який художник мріяв усе життя. Наразі картини й ліпнина зберігаються у Львові.
