На парафію у містечко Миколаїв біля Львова отець Володимир Федусевич прибув 2 лютого 1921 року. Чим запам’ятався цей духівник? Освіченістю, патріотизмом, вихованістю. Попри те, що попередні парохи не затримувалися в провінційному містечку Миколаїв (над Дністром) довше року-двох, отець Володимир прослужив там 38 років.
Завідувачка народного літературно-музичного музею Уляни Кравченко та Миколи Устияновича міста Миколаєва Марія ГАНИЧ на вечорі пам’яті отця Володимира Федусевича за участю священників сучасних миколаївських храмів УГКЦ: отців Руслана Царя, Богдана Огоновського, Юрія Кучарського та інших жителів міста зазначила:
– Він народився у Стрию в родині Юліана та Павлини – священника, професора релігії місцевої гімназії і доньки пароха з Перемишльської єпархії. Зростав у високоінтелектуальному, національному середовищі. У 1909 році сім’я переїхала у Львів. Молодий Федусевич вагався у виборі справи життя: мистецтво чи священичий сан. Обрав друге. Закінчивши духовну семінарію, через початок Першої світової війни 1914 року не міг висвятитися. Родина втекла від війни до Праги, там помер батько. Опікуном Володимира і його брата Мирона став ректор Празького університету Іван Горбачевський. З відходом росіян з Галичини Федусевичі повернулися до Львова. Володимир одружився та 26 лютого 1916 року прийняв священичий сан. Першу Службу Божу відправив у Львові, в Преображенській церкві, на стінах якої донині є картини Корнила Устияновича. Був заступником пароха на Святоюрській парафії, катехитом у приватних школах, секретарем Українського педагогічного товариства.
У Миколаїв, на парафію, отець Володимир прибув 2 лютого 1921 року. Дружина з двома синами залишилася у Львові, в парохіяльних палатах комплексу Святого Юра. Невідомо, чому залишив Святоюрський храм і прибув у провінційний Миколаїв, де більше року-двох не затримувався жодний парох; де не приваблювала запущена плебанія з вибитими мадярською жандармерією ще на початку війни шибками, але де провізори, дяк і паламар заспокоїли молодого панотця, мовляв, скличемо людей і швиденько все зробимо… Хоча надалі миколаївчани сприймали пароха байдуже, хотіли якогось простішого, не такого панськуватого, щоб знався на господарці, отець Федусевич зумів вивести місто з летаргійного сну. Перебув у Миколаєві польський режим, більшовицьку владу, німецьку окупацію і третю більшовицьку навалу. Діюча влада притягала його до відповідальності, бо підтримував українське, відмовлявся змінювати в церковних метриках українські прізвища… Отець Федусевич на парафії багато працював над вихованням дітей, щоб вони з батьками твердо стояли на засадах християнської моралі, відстоювали свою культуру, церкву і мову.
На початку німецько-польської війни 1 вересня 1939 року, коли в Миколаєві була спроба встановити Український уряд, під час каральної операції польської влади багато загинуло, а сина отця Володимира, Юрія Федусевича, поранили в ногу. Згодом, у серпні 1940 року, Юрій перебрався на лікування до Львова, там займався малярством, музикою, співом у державному хорі «Трембіта».У грудні став арештованим, більше батько не бачив його живим.18 грудня 1944 року у Радеві в бою за Україну загинув син Олесь. Батька привезли на опізнання, але він не міг його визнати.
Коли московська церква захотіла приєднати до себе церкву в західних областях України, то отець Володимир при першій пропозиції відмовився, тож його викликали до НКВД. Під час псевдособору 8-10 березня 1946 року отець Федусевич уже був у Дрогобицькій в’язниці. Після глибоких роздумів отець Володимир Федусевич таки прийняв рішення Львівського псевдо собору 1946 року і формально перейшов у православ’я. Водночас зберігав докази його вірності Апостольській столиці – у церкві святого Миколая під обрусом на престолі перед вівтариком апостола Петра і Павла були антимінси з мощами єпископів Атанасія та Леона Шептицьких. Завдяки йому збереглася церковна бібліотека з унікальними Євангеліями, Псалтирями, інші цінні пам’ятки, продовжувалися богослужби в церкві Михаїла на Підліссі, а також збереглася його «Хроніка парохії і м.Миколаєва над Дністром», список парохів миколаївських храмів.
На вечорі пам’яті, який розпочали з молитви, поетичні рядки з Пам’ятки першої Святої Літургії, відслуженої отцем Володимиром Федусевичем 19 березня 1916 року у Львові, в церкві Преображенння Господнього, декламував учасник народного театру «ХЛІБ» Богдан Стоян.
Присутні переглянули цікавий відеоролик «Спогади миколаївчанок (Ірини Петрів, Антоніни Пйочкевич), котрі пам’ятають отця Федусевича з дитячих літ». Згадували про ці роки також Уляна Гнатів та Леся Іщак.
Жителі Миколаєва пам’ятають отця Володимира як доброго багатолітнього пароха, котрий, окрім ревного виконання духовних обов’язків, активно долучався до громадського життя та нерідко очолював його. Він був головою читальні «Просвіта», керівником гуртка «Рідна школа» імені Миколи Устияновича, катехитом семикласної народної школи, виховником молоді у християнському і національному дусі, вів перед подружні науки, а ще – займався …столярством. Присутні наголошували на твердій вірі отця в Бога та його впевненості, що Україна буде самостійною, вільною, незалежною.