У безмежній високості звідкись узялися хмари. І важка задуха від спеки також віщує зміну погоди. Синя, аж свинцева хмара обіцяє грозу. Серце Катерини оповив неспокій. Передбачає щось недобре. Попри все, сама себе втішає: всі вдома – і донька, і зять, і внучка з чоловіком та дворічною Оленкою…
Раптом німе затишшя пронизав різкий крик. Із кімнати долинула сварка внучки та її чоловіка.
„Боже, тільки б знову не билися”, – подумки благає бабуся Катерина і, помітивши, що донька поспішає „боронити”, полегшено зітхає. Згодом груба доньчина лайка, що полинула на півсела, знову стривожила вісімдесятилітню жінку. І в кого вона вдалася така, язиката? Але боялася навіть близько підійти до місця події. Знала, що скажуть, аби не втручалася у їхні сімейні чвари й забиралася геть. Та на крик саме надійшов її зять.
На запитання, що сталося, ніхто не відповідав, але Іван вже знав, що винуваті жінки. Адже його непокірна донька з будь-якого приводу (й без нього – теж) відкриває рот, а дружина біжить захищати, навіть не довідуючись причини сварки. Тож скривдженому молодому зятеві не залишається нічого, як боронитися …кулаками.
Ось і цього разу, не зумівши посміхнутися на дружинині закиди, мовляв, не добиваєшся виплати зарплати, тому й не отримуєш її, сільський водій закрив їй рота кулаком. А коли на вереск, ніби на сигнал „тривога”, примчала теща, ще й їй перепало.
…Недарма, ой, недарма того вечора на вулиці звучала гучна пісня, – то молодь прямувала в Народний Дім на дискотеку. Бабуся Катерина й собі прислухається до слів:
Скрипка би не грала, якби не той смичок,
чоловік би жінку не бив, якби не язичок…
Лише головою похитує старенька: нехай би юнаки й дівчата усвідомлювали, що ця пісня складена на основі життєвих бувальщин. Може, хоч вона підкаже їм, як треба поводитися у сім`ї?…