Ранковий сонячний зайчик безтурботно плигає по кімнаті. Сплять маленькі оченятка під пухнастими війками. Це – Орестик. Підклав долоньку під розчервонілу щічку і солодко посміхається.
– Татку, таточку, а ти вже нікуди не підеш? – раптом пробудився. Здивована мама хлопчика підійшла до ліжка.
Ранковий сон її манюні збирається втікати у відчинене вікно, але, мабуть, заплутався у мережаній квітами фіранці. Отож Орестик ще не розплющує оченяток, але, відчувається, вже не спить Напевно, обдумує сон. Але недовго…
– Мамо, чи правда, що татко пішов на роботу? – прокинувся і благально чекає правдивої відповіді.
– Ні, він у відпустці. А ти, синку, хіба про це не знаєш? – дивується мама.
– Знаю, але я щойно бачив, що татко збирається на роботу. А мені так не хочеться із ним на весь день розлучатися…
Хлоп’ятко зажурено роззирнулося по кімнаті. Не побачивши свого татка, подумало, що він в іншій кімнаті, напевно, ще спить. І продовжив розмову із любою матусею, яка у нього – найрозумніша в усьому світі! Та висловив не радість, а лише сумні роздуми:
– Знаєш, мамо, я вчора запитував Іванка, чому він ніколи не виходить на прогулянку зі своїм татом. А він сказав, що той поїхав заробляти гроші. І що його тато дуже далеко, тому й не скоро повернеться. Іванко так сумує, йому аж плакати хочеться, коли він бачить, як мій татко веде мене вулицею за руку…
У дитячих оченятах ще віддзеркалюється сон. Полохливим зайчиком маленький тулиться до матері. Легенько тремтить схвильоване тільце. І тільки ледь чутний скрип вхідних дверей виводить хлоп’я із задуми.
– Татко прийшов! – дзвенить голосний щебіт на усю кімнату. Здається, що радість малого передалася і квітам на вікні, і бджілкам у розквітлому саду, і навіть неповороткому джмелеві, бо раптом ця комаха будиться, звільняється від обіймів квіткових пелюсток та й гуде своїм басом, аж у кімнату чути…
Батько підхоплює Орестика на руки, підносить високо-високо та ще й допитується, як це – бути таким великим? А потім обережно садить сина на диван і по-змовницьки підморгує своїй дружині, яка, застеливши дитяче ліжечко, одразу ж виходить із кімнати з обіцянкою подати обидвом гарячий сніданок. Поки мама не чує, татко пропонує синові разом узятися, нарешті, за чоловічу справу – ремонт стільця, якого Орестик днями ненароком розвалив. Показує пакет із магазину, в якому матеріали та інструменти для роботи. Домовляються поки що мамі не хвалитися задумом – спочатку треба зробити зі стільцем порядок.
На повторне мамине запрошення снідати Орестик реагує метеором, перед тим схопивши за руку татка. За обома вже й слід прохолов, а гомін перенісся у їдальню…
Незабаром два майстри взялися до роботи. Звідкись узявся й сусідський Іванко. Запросили його не просто до свого невеличкого гурту, а й дали доручення. Значить, майстрів побільшало. Утрьох стукали-грюкали…
Іванкове обличчя аж засяяло, і він зізнався на вушко Орестикові, що хотів би приходити до нього допомагати майструвати навіть щодня. А своєму таткові зателефонує, щоби повертався додому негайно. Бо вже не потрібно йому дуже багато грошей, і навіть дорогої легкової машини-іномарки не треба… Тільки б татко був удома завжди.