Війна стала лакмусовим папірцем і випробовує всіх. Вона жорстока, підла, майже непередбачувана. І хай там що говорять усілякі віщуни, що активізувалися в інформаційному просторі перед повномасштабним вторгненням росії в Україну вранці 24 лютого цього року, повірити в гірший варіант розгортання подій жодна людина не хоче.
Та й не треба. Бо Збройні Сили України довели виконавцям наказу розпочати «спеціальну військову операцію в Україні», що не ликом шиті. Ще з 2014 року не віддають жодного кроку української землі на Донбасі. А коли ворог насмілився вторгнутися в кілька областей, щоб за два-три дні взяти Київ, завдати ракетних ударів по стратегічних об’єктах, а потім – і цивільній інфраструктурі, то не тільки громадяни України стали на оборону своєї держави, а й військовою допомогою долучилися інші країни. І ми сукупно змогли продемонструвати росії міць, дух і волелюбність.
Наразі війна триває. Гинуть не тільки військові, а й цивільні люди, ворог нищить інфраструктуру на нашій землі, утримує полонених, на власний розсуд кудись вивозить громадян України – жителів тимчасово окупованих територій. Ворог вбиває, ґвалтує навіть діточок, краде речі з помешкань українців… Цю дику орду зупиняє світ, а вона ніяк не вгомониться, бо не може позбутися хворих амбіцій завоювати Україну, та погрожує поневолити інші держави. Порядні люди не втрачають надії на припинення вбивств людини людиною, але раніше, ніж переможе у війні Україна, цього, очевидно, не станеться. Бо неконтрольовану злість агресора може придушити тільки сила.
А наш народ – сильний. 82 дні незламності українського народу – це і витіснення ворога з півночі України, куди вдирався, щоб захопити Київ, а внаслідок невдачі вчиняв страшну наругу над цивільним населенням, і боротьба за визволення страждальців з Маріупольської «Азовсталі», за звільнення тимчасово окупованих територій на Херсонщині, Запоріжчині, Луганщині, Донеччині, утримання кордону на Харківщині, Сумщині, Чернігівщині… Страждають Одеса, Дніпро, Миколаївщина… Ворожі ракети націлені на всю українську землю, і подекуди влучають.
Наш народ – дружний, співчутливий, зичливий. Тисячі вимушено внутрішньо переміщених осіб із зон безпосередніх бойових дій знайшли прихисток і в Україні, і за кордоном. Багато з них повертаються додому, щоби відбудувати пошкоджене війною житло, засівати ріллю, доглянути квітники й сади.
Незламна нація об’єдналася в цій боротьбі, бо хоче надалі бути вільною. І на десятки вітань «Слава Україні!» сотні й тисячі відповідають: «Героям слава!» Щодня Україна наближає свій день перемоги.