Самотній лелека походжає полем. а на календарі – січень. Дарма, що в Україні зимової пори мороз сковує землю холодом і засипає снігом; усе це йому не стало перешкодою для того, щоб залишитися зимувати в рідному краї. Тут з’явився на світ, тут усе рідне. І те гніздечко, що збудували батьки, і ті господарі, поблизу подвір’я яких поселилися птахи, – усе рідне…
Але ж інші бузьки давно в теплі краї відлетіли! У гурті набагато легше виживати!
Та що поробиш. Дорога до тепла далека, а сили літньої пори підводили…
Тож ходить сам ріллею, вишукуючи поживу, поки це можливо. Бо мороз то відступає, то знову тисне…
– Зорав поле, а за трактором – лелека, – досі дивується Любомир Горбатий. – Теплої пори бачив бузьків не лише на Лисій горі.Але взимку ще ніколи їх не було тут, у Рудниках. Уперше побачив! Ходив цей бузьок за плугом у жовтні, в листопаді. А куди йому тепер подітися? Ми, люди, мусимо його підгодувати. Жителі Дрогобицької підказують, що має пташина гніздо на їхній вулиці, прилітає туди ночувати. А вдень у полях шукає їжу, поки не надто морозно.
Любомир поділився світлиною птаха. Зазнимкував бузька, поки орав на Лисій горі…