«Народе мій, в віках многостраждальний,
Любив тебе, любитиму й люблю,
Печаль свою ділив завжди й ділю
З тобою в дні трагічні й вирішальні».

Михайло Пилипчук.

«Крізь хуртовини» «Будівничий» «З любові» в «Надії»
«Рукотворні сонети» подає читачам…
Тож повага, наче чисте джерельце, пливе й не маліє…
І, перо для роботи вмокнувши в чорнильницю-крам,
Він «Крутою дорогою» йде до вершини, угору,
Тягне силу-силенну і словечок, і слів, і ваги.
Уже плечі втомились, але думка сміліє:
«Не спинись, не втомись, тільки йди!
Не спиняйсь, на вершину зійди!»
…А життєві дороги сплелися в мереживо праці.
Прикрасилися вдячністю, шаною і читачем.
Із книжками, із містом, будованим ще й для нащадків,
Пилипчук аж зоріє, а на серці – від радості щем…
У поета немає вороття в безпоезійні будні, безримні…
В нього думка – про слово, а воно аж співа, аж летить
У високі, безмірні вершини калинні,
Де Вкраїною рідною зріє-бринить.