Топ-100

Відгукнувся б на поклик ранку

Невгамовні сільські господарі будять зимовий день. То ненароком вдарять відром об криничне цямриння, то, запримітивши сусіда на подвір’ї, перегукуються вранішнім привітанням.
„Дай, Боже”, – лине у прозору зимову тишу і відлунює у найдальших закутках. А в хліві тим часом горланить своє „ку-ку-рі-і-ку!” голосистий півень, заспано відповідає худоба… Усі голодні, тож нетерпляче чекають тієї хвилі, коли господар заповнить годівниці кормами.
…Таке життя не до снаги Семенові. Вранішню мелодію зимового пробудження він уже впродовж п’яти років просипає.
Дорога до інституту недалека – маршруток скільки завгодно, одна за одною мчать, тому нема потреби прокидатися вдосвіта. Зате для балансу часу допізна засиджується з друзями. Гомонять собі, попиваючи пиво, про те й про се, лише не про навчання. То й не дивно, що ніяк не може впоратися із сесією: то одну, то дві дисципліни здає по два рази. Та в село повертатися навіть не думає. Навіщо, мовляв, руки бруднити.
Сумно дивиться на сина батько. Ніяк не може второпати, як із його дитяти зробилося таке ледащо. Не може погодитися на безрадісну старість мама. Адже сподівалася на повернення сина з високих шкіл розумним, мудрим, розсудливим… А тут – на тобі!
„Нічого мені робити тут, в колгоспі, де й економіст, і бухгалтер працюють за кілька мішків пшениці чи цукру, та й це отримують хто зна коли…” – ніби й справедливо зауважує дорослий хлопець. А материнське серце крається: „З ким доживатимемо віку? Навіщо стільки худоби, землі, якщо нікому працювати?..”
Та син, скуштувавши солодшого життя, не піддається на вмовляння. Обіцяє залишитися в місті, ще й батьків до себе забрати. Хоча… Наразі й сам не має прихистку там. Але село розлюбив. Навіть радісна симфонія раннього ранку не додає йому оптимізму.
Тільки працьовиті батько й мати щасливі, що мають нагоду щодня бачити, як привітно й сонячно посміхається людям яскрава вранішня зоря і багатообіцяюче зігріває своїм промінням усе живе… Це – їхня сутність, без якої вони б залишилися покинутими безбатченками.
Чи зрозуміє це колись їхній син?

Поділитися:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *