Топ-100

„Дайте на хліб…”

Гомонів-вирував ринок. Легенький вітер лоскотав у носі шашличним димом, розносилися довкола духмяні пахощі свіжоспечених калачів… Старенька бабуся, придбавши трохи фруктів, олію, хліб, повільно вийшла із головної брами. Раптом:
«Будь ласка, дайте на хліб!» – заволало маленьке серденько. Присівши біля невисокого сітчастого паркану, опустивши очі додолу, мала дівчинка благала в перехожих на кусень хліба. Вона не молилася скоромовкою, як це роблять на львівських вулицях смугляві хлопчаки, не вигадувала ніяких трагічних історій про батьків чи про стихійне лихо. Несмілива прохачка, міцно стиснувши руку маленького братика, личко якого аж відлякувало блідістю, єдиний раз звернулася: „Будь ласка! Дайте на хліб!”
У шкарубких бабусиних долонях забіліла хустинка, а в ній – весь її скарб, залишки недавно принесеної листоношею пенсії після розрахунків за воду, водовідведення, тепло, електроенергію, телефон та покупки на базарі. „Прицінилася” до своїх статків, за які треба прожити до наступної державної виплати: малувато. Вибрала 50-копійчану монету і простягнула її дівчинці. Не встигла мала взяти, як грубий голос десь високо, аж над розквітлим кущем жасмину, пробурмотів: „Так, так! Дайте останнє, бо їхня мама вже хоче випити…” А тоді розлючено викрикнув: „Геть звідси, шпана! І щоб духу жебрацького тут не було!”
– Та вона ж хліба просить! – спробувала захистити дитину бабуся.
– Не хліба, а на хліб! А це означає, що назбирані гроші діти несуть додому, батьки відбирають усе до копійки і пропивають.
Бабуся ще раз застигла у німій безвихідній ситуації. Згадала про своє обпечене війною дитинство, бідні роки юності. Зрештою, і старість із такою мізерною пенсією забезпеченою не назвеш…
– Діточки, я куплю вам хліба, – з ніжним, властивим материнському серцю почуттям жалості попрошкувала до найближчої хлібної крамниці. Та діти за нею не пішли…
Люди розповідають, що навіть посеред ночі ці малюки частенько стукають до сусідів, просячи грошей на хліб. І вдень блукають містом – просять теж „на хліб”.
…Осіннього надвечір’я сирість пробирала до кісток. Гурт пасажирів очікував маршрутки. Раптом – кволий дитячий голосок:
– Дайте на хліб…
Бліде обличчя дівчинки, а ще – надто порепані підвищеною температурою вуста, сяка-така одежина підтверджували, що дитині справді живеться невесело. Чомусь одразу виникла думка про батьків. Хто вони? Чим займаються? Невже неспроможні забезпечити хоча б найнеобхіднішим своїх двох (а, може, й не двох?) крихіток? Зрештою, у місті живуть – серед живих людей, не на далекому хуторі… А дівча, тим часом, благально дивилося в очі, вичікуючи на гроші… Поблизу крутився хлопчина.
– Ходімо, дітоньки, я куплю вам хліб, – запрошую в найближчу крамницю навпроти і планую купити їм ще й щось до хліба.
Посеред проїжджої частини озираюся, чи йдуть прохачі за мною. Та ба! Мале повторює мені повільно, наче розтлумачуючи:
– Дайте на хліб… Дайте не хліба, а на хліб – грошей…
– Ну, ходімо, ходімо, я куплю вам хліба, – повторюю. – Чи що вам купити?
Прохачі по одному зникають за рогом будинку. Пішли собі. „Чи вже не хочуть хліба?” – журюся, ошелешена такою відмовою. А вони й справді забралися геть і найближчих десять хвилин не поверталися.
Наступний день приніс чергове розчарування. Ті ж самі маленькі прохачі сподівалися знову отримати грошову допомогу на ринку. Просили знову «на хліб». Селяни, котрі продавали там свою городину, садовину, пропонували дітям яблука, виноград, навіть булочку. Вони не брали, мовчки відходили.
– Диви, яке воно! – ніяк не могли допетрати, що й до чого, добросердні селяни. – Оце даю тій дитині яблуко, а воно вовченям глипає й просить тільки грошей на хліб…
– А ви не дивуйтеся, – стиха відповіла якась жінка, що саме підійшла купувати городину. – Я їхня сусідка. Знаємо, що ці діти не доїдають, але тепер збирають гроші, ой не на хліб, а батькам на горілку, бо вони в них – алкоголіки, ніде не працюють, а дітей змушують жебракувати, ще й стусанів можуть надавати, якщо не принесуть хоча б на чвертку.
…На ринку стало тихо…

Поділитися:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *