Топ-100

Зустріч на все життя

За вікном заметіль. У білому вихорі весело вітрові. Він сипле жартами врізнобіч, додаючи радості партнеркам-сніжинкам. „Краса!” – подумалося Вірі. Одразу ж згадала своє…
Такого ж білосніжного вечора вона випадково в чужому місті познайомилася із хлопцем – спочатку просто зустрілися поглядами. І в очах відразу немов заіскрилося, просвітліло. Щось обізвалося в серцях. І вони відкрилися.
– Я десь Вас бачив, дівчино, – розпочав розмову юнак. – Мене звати Ігорем. А Вас?
– Я – Віра, – відповіла легко й невимушено, немов справді знала хлопця давно. Відповіла, наче й справді кружляла зі сніжинками у дивовижному радісному танку.
Зав’язалася розмова. А вже через лічені хвилини двоє йшли в одному напрямку. Жартували, кидалися сніжками. Удвох було дуже весело. А незабаром Ігор запропонував Вірі створити сім’ю і переїхати жити до нього. Мріяв про трьох синів і донечку. Віра сприймала це як жарт, хоча теж про дітей мріяла.
– Так просто не одружуються, ще й із просто випадково зустрінутою на вулиці, – спробувала „охолодитися” від пропозиції сама і спам’ятати хлопця, а ще – переконатися, чи його наміри серйозні. – Ще б день-два подумати…
Ігор зауважив:
– Гаразд. Але знай: я кажу серйозно і все обдумав. А твоєї відповіді чекатиму, скільки скажеш.
…Здавалося, час призупинив свій швидкоплин і повзе черепахою. Думки плуталися. Рішення не народжувалося. А через два дні Ігор так само невимушено, як і знайомилися, перепитав:
– Ну що, подаємо заяву про шлюб? Я так кохаю тебе…
– Звичайно! – немов хтось інший сказав замість Віри. Сказала, бо почула і відчула оте найвирішальніше слово – кохаю…
…Легкий танець сніжинок додавав упевненості в завтрашньому дні. Віра вже не хвилювалася, чи правильно вчинила, погодившись на такий серйозний крок.
А нині, спостерігаючи із затишної оселі за сніжинковими веселощами, пригадує усе.
«Я так кохаю тебе…»
І не шкодує за минулим. Бо в її домі панує любов і злагода.
«Я так кохаю тебе…»
Їх тепер шестеро – вона, чоловік, троє синів і донечка. Незабаром знову прилетять у родину лелеки. Місця й тепла в їхньому родинному гніздечку вистачає на всіх. Зрештою, і дивного в цьому немає нічого. Бо, чуєте, як виспівує вітер разом із сніжинками:
«Я так кохаю тебе…»

Поділитися:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *