Топ-100

Материнський біль

У Ірини горе. Чорним круком озивається до неї щоранку, докльовуючи зболене серце. І світ їй немилий.
– У мене вже сил немає чекати… Я вже не можу, більше не можу… – випускає свій біль на волю немолода жінка.
Вона вже довгих сім років не знає, де шукати дорослого рідного сина. Щомиті чекає на вісточку від нього, не перестаючи дивуватися, чому вона, мати, втратила зв’язок із кровиночкою.
Замовкає, німо дивиться вдалину. Тихий вітер ніжно пестить передчасну сивину, і в тому дотику їй вчувається синова ласка. Ніби бачить його останній від’їзд на заробітки за кордон. Попередні прощання трохи стерлися у пам’яті, детально їх вже не пригадує, та й навіщо? Адже вони не крають її серця так боляче й нестерпно, як день, котрого син немов у воду канув. Щоправда, ще був телефонний дзвінок до родича, із котрим разом працювали там. Домовилися про зініційовану ним же зустріч у столиці чужої країни, але не прийшов. І саме це додає тривог.
Скільки шукали, передбачаючи навіть недобре! Усе дарма. А час спливає. І рани зболених сердець усієї родини ятрять нині так, немов свіжі… Колишня дружина якось зізналася племінницям, що її чоловік під час сварки ніби зопалу сказав:
– Не даватиму знати про себе вісім років…
Знає матір, що ці слова адресувалися не їй. Та що з того, адже головне для неї – знати, що син живий. Тоді твердо повірить, що повернеться в сім’ю, коли б це не було.
…А серцю не накажеш – воно аж розривається від болю. Вже сім років Ірина не знає, де син – живий чи ні. А, може, знову щасливий… Але якби переконатися… Не знаходить собі місця й батько, не знає спокою батьків брат, разом із котрим не раз їздили заробляти. Не по собі й сусідам…
Усупереч розрадам декількох знайомих, мовляв, вибий собі це з голови, Ірина чекає. Відганяє від себе лихі думки. Так і засинає, знеможена. Але знову настає невтішний ранок. І знову аж вихлюпує із серця бажання побачити сина, лагідно запитати: „Ну як спалося?” Сьогодні знову, як учора, як протягом років його вдома нема. А сердешна мати не втрачає надії і благає: „Хоч словечком – одним-єдиним – відгукнися, сину!”

Поділитися:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *