Топ-100

СВЕКРУХА

Не видно ні зір, ні місяця – їх закрили кошлаті хмари. Вогким туманом повіяло з-над річки. Зоряна зіщулилася від холоду і мерщій – назад у хату. «Треба тепло вдягнутися на роботу, – подумала, – щоб не змерзнути».
У помешканні теж господарюють густі сутінки. Але ранок таки наближається, і годинникові стрілки роблять кругообіг циферблатом. Головне для Зоряни – не розбудити так раненько сімейство, особливо свекруху, і не запізнитися на автобус. У крайній кімнаті спалахує жарівка – там жінка швиденько вдягається, потім, як планує, «вхопить водиці крапельку» – як кізонька із казки…
–О, – раптом почула за спиною, – та ти знову навшпиньки ходиш, Зорянко. Не бійся мене розбудити – адже сон у старих людей однаково нікудишній, то хоч тобі сніданок подам… Не треба йти голодною з хати. Ти ж знаєш, що мені й так увесь день більше нічого робити. А тобі, дитино, ще всю зміну на ногах стояти…
Зоряна ж, довідавшись, що чоловікова мама знову встала ні світ, ні зоря, щоб устигнути з їжею для неї, знічено опускає очі… Адже скільки просить її не вставати рано – бо куди ж поспішати пенсіонерці? Та де там!
Зоряна знає, що мама намагається бути корисною для всіх, тому молода жінка й не дуже завзято сперечається про те, кому саме належить виконати ту чи іншу хатню роботу. Хто має вільний час, той більше справ владнає, ну, а вона працює ще й на роботі, на яку годину автобусом їде, тож розуміє, що більшість домашніх проблем – таки на свекрусі. А Марія ще й тишком синові хвалиться, що за таких умов господинею почувається. І намагається не кривдити невістки навіть словом. Бо хіба, дивується, може бути інакше?
…Бабуся причиняє двері до дитячої кімнати – там ще тихо посопують Олег, Віталій, Петрик, Маруся – її внуки. Додивляючись кольорові сни, посміхаються. В інших кімнатах теж господарює сон, там ще з годинку теж буде тиша.
Марія швиденько ставить у мікрохвильову сніданок для Зоряни, який невістка заготовила собі та всьому сімейству ще звечора. У їдальні пахне, запах пробивається крізь найменші щілини на все помешкання. «Пора йти поїсти, – думає ще сонна Зоряна, – уже все готове»… А матір-свекруха, тим часом, готує чай із сушених лісових ягід. І розпарені суниці, ожина, малина запахли якось так незвично ніжно, духмяно, аж солодко і лоскочуть нюх, аж апетит прокидається, а її сон неначе аж ген у минаючу ніч, назад, у минуле повертається…
У серце завітала бадьорість. До світанку ще неблизько, адже на календарі – пізня осінь, та Зоряна помітила, що за вікном наче розвиднілося, наче день настав. І з цієї причини світанковою радістю наповнилося її серце.

Поділитися:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *