Топ-100

Старість

Пронизливий вітровій промчав повз старого Дмитра із лунким свистом. Покрутивши опалим листом, підняв його високо вгору й поніс геть… „Бач, як розтанцювався”, – не перестає дивуватися дідусь могутності природної сили. Та й сам колись був міцним, як могутній дуб. Але коли це було… Хоча… Зовсім недавно це було – ніби вчора. Ось наче бачить перед собою красуню-дружину, якій жодного разу не зрадив, бо був дуже в неї закоханий – як Марко зі Львова, внук, каже – по самі вуха. Ось наче сини ще маленькі – ну й пестив їх, коли росли! А онде, ніби вчора, один за одним невісток додому привели.
Справді, спогади наче живі. І час, видається, не минає, а застиг на місці…
Тільки не уявно і не в спогадах, а таки насправді неслухняні дідусеві ноги заплутуються у рясному спориші, що, немов закоханий, притулився до землі – сил малувато на спротив… Та Дмитро пересилює біль і спроквола рухається уперед, додому. А думки – про минуле…
– Ви в мене добрі діти. Не забувайте, що лише добрі справи прикрашають людину. Тому пильнуйтеся від поганих намірів, щоб люди через вас не плакали… – розмовляє вголос – впевнений, що зі своїми синами, котрі вже ого! як давно вже самі батьками стали. І ніяк не згадає, що й сам став сивим, як голуб, дідусем… Ще й забув, що насправді поруч – нікогісінько…
А, втім, про його роздуми вголос знають чи не усі в селі. Спочатку дивувалися, потім починали уточнювати: перепитували, немов би не дочули, про що той каже. Хотіли, щоб дід Дмитро зрозумів натяк і не говорив сам до себе. Але з кожним днем його хвороба ставала завзятішою і наступала-боролася… І люди перестали дражнити.
Тільки сусідські хлопчаки ще іноді через це крадькома робили йому шкоду, аж поки не зловилися на дідусів ”гачок” на гарячому.
Одного разу розсердили старого не на жарт. Вважаючи діда Дмитра не таким, як усі люди, довго стукали в двері помешкання й неодноразово ховалися, коли господар виходив відчинити.Та не знали, що з його будиночку можна вийти додатковими дверима. І не помітили, як дід Дмитро неквапом почалапав до матері найстаршого з компанії – Петра, якому виповнилося дванадцять. Іншим хлопцям було заледве по вісім років, а найменший навіть у школу не ходив. Однак, до лихих жартів були охочі всі. Гамселили в двері, аж відлуння йшло селом…
На цей стук-грюк надійшов гурт дорослих, викликаних дідом Дмитром із тихих домівок. Хлопці, захопившись справою, і не здогадувалися, що на них чекає кара. Матері дали волю емоціям, а тато найстаршого бешкетника згадав про пасок… Погрозивши синові та його друзям, вимагав пояснити причину такої ганебної поведінки. Та її малолітні хулігани навіть не придумали.
– Ну, тоді однаково будете покарані!
Усі гуртом просили пробачення в діда Дмитра. А він одразу забув про образу, бо ж добре серце має…
А хлопчиська із сорому кинулися урозтіч.

Поділитися:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *