Топ-100

Тихе полювання

Ну, хто каже цим хлопчакам так метушитися? Звиваються, як джмелі, штовхаються… І, звісно ж, падають. А недавно дощ пройшов. То трава мокра, аж виблискує під косими сонячними променями, що ледь пробиваються поміж каштанове гілля. Так і є! Пляма на піджачку, штанах. І сльози несміливо капають із невинних оченят. Що ж робити?
Ще напередодні шкільних занять мама, втомлена досвідковими дорогами на міський ринок, наказувала акуратно носити шкільну форму, бо дуже дорого заплатила за неї. Не наказувала – просила. Добре, що хоч корівчину має та з десяток курей. Отож, грошей, виручених від продажу молока, сметани, сиру та яєць, заледве на обнову і вистачило. А дитині ще потрібні спортивна форма, змінне взуття, олівці-ручки-зошити. „Але це вже дрібниці, – сама себе розраджує мама третьокласника Олена, – їх можна докупити поступово”.
…Небо знову затягується хмарами. Осінній дощ, прохолодно, коротші дні… До усього того безгрошів’я ще й природа не додає радощів. Тому-то й забрьохався її малий третьокласник. Даремно нагримала, воно ж ще зовсім дитина…
І Олена, закусивши вуста, одягає дощовик і йде в ліс … по гриби. Дивина, скажете, а для неї якраз і неабияка допомога. Жінка знає у лісі кожну стежечку, кожну галявину, бо виросла неподалік і, вважайте, загалом уже три десятиліття тут живе.
Кому ще спаде на думку під дощем та вітром гриби шукати? А вона обов’язково назбирає, наприклад, підберезника, білого гриба, а то вже й час на опеньки прийшов…
– Ось вони олов’яними солдатиками виструнчилися один за одним… – отак втішається жінка.
…Окрилена «тихим» полюванням, Олена з повними кошиками повертається додому. Оце ж і дитині буде чим посмакувати, й назавтра на базар відвезе, все ж якусь копійчину вторгує і обов’язково купить своєму школярикові зошитів. Намерзлася, правда, але їй не звикати. Ото таке воно, життя безробітної людини…

Поділитися:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *