Категорія: Поезія

Вiра

І знов мені всміхнулося в полях
Розквітле літо теплим сяйвом сонця,
І знов бринить струмок, а в небі чистім птах
Зорав крильми пелену ніжних хмар…
Я так бентежно, трепетно вдихаю
Моєї України свят-нектар!
Якщо ж […]

Читати дальше

Історія

Історія наша вже стільки описана!
Але покоління нові,
Народжені в спокої, колихані тишею,
Вагаються в правді святій.
Навіщо ж стареньким дідусям, бабусям,
Чиї молодії літа забрали ГУЛАГи
(У згадках щодня – Воркута…),
Навіщо, скажіть-но, брехати […]

Читати дальше

Сучасне…

Україно моя! Рідна ненько, розп’ята синами!
Скільки болю й знущань завдають рідні діти тобі!
Наче зовсім не знають, що ти – уже вільна держава…
Та чомусь на поклін поспішають сусідній Москві…

6.02.2011

Читати дальше

Чорна та біла заздрості

Чорна та біла заздрості
Б’ються насмерть до скону.
Шарпають серце до старості,
Тягнуть до терикону.

Біла рятує від нечисті,
Чорна ж – у пекло тягне.
«Годі! Чому не відчепишся?» –
Біла дивується заздрість.

Читати дальше

Сонячний промінь – у серці на радість

Сонячний промінь – у серці на радість,
Парость зелена – не час для журби.
І хоча часто спіткає нас складність,
Прагнути треба дійти до мети.

Сиві завії добром зігрію.
Заздрісним людям любов свою […]

Читати дальше

Чорною ниткою

Чорною ниткою
Чорні думки
В чорну ряднину
Зашила Заздрість.
Чорного дня
Чорна біда
В чорній ряднині
Спіткнула Заздрість.
Чорні нитки,
Чорні думки
В чорній ряднині
Знищила Заздрість,
Спіткнувшись
Об день
Білий…
І стала
Заздрістю
Білою… […]

Читати дальше

Квітне літо моє без утоми

Квітне літо моє без утоми,
Ніби осені в світі нема…
Тихцем зрідка в душі хороми
Закрадається сива зима.

Ні, не камінь серце, і мліє…
Зупинися, роздумай, збагни…
Розкуйовджену злим вітровієм,
Чорну заздрість ген-ген прожени… […]

Читати дальше