Про що жито співає

Бездонна височінь чистого неба у прозорому переплетенні із сонячними променями зачаровує погляд. Гай-гай, який же шлях доведеться долати теплим джерелам, щоби звеселити землю, доторкнувшись різнобарв’я на її чолі…

Ось так подумки прошкую разом із […]

Читати дальше

Красне літечко

У високому небі пливуть легенькі прозорі хмаринки. Із тієї чистої бездонності витікає сонячне проміння. Це воно, розсипавшись дрібно-дрібно, обціловує квіти, дерев торкається, людей зігріває. Веселіє усе живе від того лагідного дотику.

Виспівують радо пташки […]

Читати дальше

Кожному мила своя сторона…

Літо. Легенький вітерець ніжно пестить молоде листя, тендітні пелюстки, гілля. А в травах заплутується, немов дівочу косу розчісує. Сонячно, лагідно, барвисто ступає найгарячіша пора моїм краєм. Літо люблять усі: і дорослі, й діти, особливо ж […]

Читати дальше

Духмяні трави з вітром гомонять

Буяє яскравими барвами літній луг. Витканий квітковим розмаїттям, він ще дрімає в передранковій тиші. Навкруги дивними перлами виблискує роса. І свіже дихання землі, замаєної ромашкою та вогником, навіває приємні враження. Красо рідної землі! Ти вабиш […]

Читати дальше

Бо природа – рідна…

Запахло літечком. Смарагдом ярина вабить, полуниця, малина посміхаються до кожного… Навздогін поспішають „всі родичі гарбузові”, пнуться ніжною зеленню до сонечка, застеляючи ще зовсім недавно чорніючу ріллю зеленим килимом.

А в лузі хтось розсипав перлини. Раннього ранку, […]

Читати дальше

Краю мій рідний…

Грайливе сонячне проміння, перестрибуючи з квітки на квітку, то зупиняється на мить у невеличкому озерці, щоб напитися прозорої водиці, то мандрує далі, залишаючи відчуття тепла. Малий Андрійко, досхочу насолодившись красою довкілля, враз розквітлого від ласкавих […]

Читати дальше

Плаче захмарене небо…

Хмаринки ллють дрібні сльози на розквітлі сади, і ніжно-зелене молоденьке листя, вмите дощовими теплими краплинами, виблискує перламутром. Застигли у дрімотній тиші ніжні пелюстки квіток. Перед дощем досхочу наситивши повітря п’янким ароматом, квіти примовкли, щоби з […]

Читати дальше

Як я люблю конвалію розквітлу!

Поринула земля в вишневі снігопади, каштанові свічки яскраво гоготять. Кульбаби заметілі на левадах, у саду, у полі… У цьому параді конвалії духмяній гордо б стати. Та ні! У лісі, де тонкі травинки, як ниточки в […]

Читати дальше

Лелеки повернулися

Уже весна. Так лагідно, ніби любляча ненька, дивиться розквітлими очками на світ Божий перша квітка. Тягне білосніжну голівку до сонечка, мовби вже ніякі березневі холоди їй не страшні… А ночі ще холодні. Час од часу […]

Читати дальше

І вербові котики розквітли

Розлилися сонячні потоки. Сліпучо-осяйне тепло дзвенить із кожного промінчика. Обціловує заспану земленьку, будить. І вона, стрепенувшись, як молода, ще невправна господиня, метушиться. Там он зеленим паростком озвалася, а в лісовому задолинку білосніжжям пролісків замаїлася. А […]

Читати дальше